My Dear Diary

Як виявилось, мені досить сильно подобається писати статі. Раніше не помічала за собою, що там захоплено пишу і серджусь, коли мене щось відволікає. Чи може це все тому, що пишу про чудову людину та прекрасного футболіста. Варто відмітити, що мій хлопець просто божевільний фанат Мілану та Рікардо Кака, тому з часом мені стає очевидно, чому я готова розірвати кожного, хто заявить, що місце Ріккі не в Мілані. Досить кумедно виходить. Я не великий фанат футболу, знаю прізвища лічених футболістів, ще меншу кількість можу вгадати по фото, але мене справді починає ранити, коли хтось погано говорить про Мілан. І я починаю захищати клуб не тому, що коханий буде гордий за те, що я так зробила, а тому, що розумію, що і клуб, і Кака варті того, щоб про них говорили багато доброго.
Це, напевно, надзвичайно дивно, але я справді радію, коли Мілан виграє, і швидше за все буду ввечері плакати, бо сьогодні дізналась, що Ріккі майже стовідсотково перейде в якийсь задрипаний клуб в США. Не можу зрозуміти одного: за що Індзагі так з Кака? Вони ж грали колись разом, Піппо ж знає, на що здатен Рікардо. І продає. За що він так з усіма фанами Ріккі?

Я не можу знайти себе і не можу бути до кінця відвертою навіть з собою, бо моя підсвідомість чогось недоговорює. Мене стомлює цей стан, ніби я знаю про себе не все, що потрібно, ніби щось все ще ховається всередині, і я не можу це побачити.